Про воєнний стан, доленосну "сміттєву" розмову з Президентом, "президентські" плани звільнити генерала Муженка, технологію Юлії Тимошенко, домовленість з Анатолієм Гриценком, підслухану розмову про Катерину Гандзюк. А також про вартість своєї агітаційної кампанії, важкі кадрові рішення і чому після розмов з Президентом Порошенком Андрій Садовий їхав до Любомира Гузара – у великому інтерв’ю для "Цензор.НЕТ".
Ще 3 роки тому президентські вибори без Андрія Садового важко було собі уявити. На той момент львівський мер вважався одним з фаворитів перегонів-2019; політиком, чия кар’єра стрімко йде вгору. Пам’ятаю, як у розмові двох українських політтехнологів, свідком якої мені довелося бути, один з співрозмовників з нехарактерною для нього рішучістю сказав:
— Ставку треба робити на Садового. Решта кандидатського народу набридла всім – і виборцям, і потенційним інвесторам. Всім!
Так вважав багато хто. Аж ось у травні 2016 сталася пожежа на Львівському полігоні твердих побутових відходів. Що було далі – пам’ятають усі. За півтора року багатосерійний «сміттєвий скандал» знищив значну частку рейтингу Андрія Садового. Кількість оптимістів щодо його успіху у президентських перегонах зменшилася в рази.
І все ж таки Андрій Іванович вирішив спробувати. Ба більше, оголосив про те, що не має намірів вкотре боротися за посаду Львівського міського голови. Що може означати лише одне: Садовий переїде до Києва і розбудовуватиме «Самопоміч» власноруч, не відволікаючись на господарську роботу.
В інтерв’ю в рамках циклу «Кандидати в Президенти» Андрій Садовий запевнив кореспондента «Цензор.НЕТ» в тому, що вірить у свою перемогу. У 2-годинній бесіді ми торкнулися найрізноманітніших питань, від аналізу особистості Петра Порошенка і розмови з Президентом щодо «сміттєвої» проблеми – до передвиборчої кампанії, літакобудування і скандалу навколо запису бесіди, у якій мер Львова надзвичайно різко говорить про Катерину Гандзюк.
Відразу зауважимо: інтерв’ю відбулося до подій у Керченській протоці. Тому кілька запитань про запровадження в країні воєнного стану, а також відповіді на них, ми додали вже пізніше, у дистанційному режимі.
— Львівщину не внесли до переліку областей, на території яких діє воєнний стан. Але то є формальності. А як у цілому – відчули якісь зміни у Львові і у ваші роботі?
-Львів відчуває війну з самого початку. Особливо в ті дні, коли ми мало не щодня хоронили хлопців на Личаківському кладовищі. Для нас давно очевидно, що війну слід було давно назвати війною, а не ховатись за різними абревіатурами. Зараз для Львова особливо нічого не змінилось. Хіба що ми посилили охорону підприємств життєзабезпечення міста.
— Цікаво було спостерігати за тим, як «Самопоміч» у парламенті жорстко критикувала президентський Указ про воєнний стан. Потім – критикувала зміни до Указу. А потім – проголосувала за Указ із цими змінами…
— «Самопоміч» з 2014 року послідовно виступала за введення воєнного стану на тих територіях, які зазнали агресії. Тому й проголосували «за». Ми послідовні і не крутимо туди-сюди. А критикували ми ті пункти, які явно мали на меті не підвищення обороноздатності, а збільшення політичних впливів Порошенка. Воєнний стан не означає, що всім треба закрити рот і тихенько мовчати. Причому зауважте, представники «Самопомочі» робили це без криків, істерик і штовханин біля трибуни.
— На вас зараз дивляться як на кандидата в Президенти. Тому варто спитати: а як би ви повели себе на місці Петра Олексійовича, якби в неділю вранці дізналися про напад у Керченській протоці?
-Завжди легко говорити і радити зі сторони і заднім числом. Я лише скажу, що якби головнокомандувач Андрій Садовий приймав рішення посилати військових на територію, яка фактично контролюється окупаційними військами Росії, я би мав декілька евакуаційних планів. І якби жоден з них в результаті не спрацював, я би дуже ретельно вивчив усі обставини, а також профпридатність тих людей у Генштабі, які відповідали за проведення операції. Сьогодні доля військових моряків – це головне. Все інше – для відвернення уваги від провалу.
«ЗАПИС МОЄЇ РОЗМОВИ ПРО КАТЕРИНУ ГАНДЗЮК? Я ДУМАЮ, ЩО ПІДСЛУХОВУЮЧІ ПРИСТРОЇ БУЛИ ВМОНТОВАНІ В МАШИНІ. А ПОТІМ, НАПЕВНО, ЗАБРАНІ. А МОЖЕ ВОНИ ЩЕ Й ДОСІ ТАМ»
— Хочу спитати вас про викладений запис вашої телефонної розмови щодо Катерини Гандзюк. Ця історія наробила багато галасу; ви визнали, що то є ваш голос – і вибачилися за різкість у висловлюваннях про Катю. Але іронічно додали, що вітаю Юрія Луценка із вдало проведеною операцією. Питання: ви справді вірите в те, що цю спецоперацію санкціонував Генеральний прокурор?
— Думаю, що так. Я мав розмову з керівником СБУ – і він дав мені зрозуміти, що прослуховування відбувалось на підставі певних легальних документів. Звичайно, деталі він не уточнив – але я чітко зрозумів, що слухають і дома, і на роботі, і в машині, і телефони. Таке моє життя. Це була моя приватна розмова з однією людиною стосовно Катерини. Ця розмова відбулась після зустрічі з більш ніж 20 підприємцями з Херсона. Вони мені багато чого наговорили – і я в емоціях насправді не дуже коректно висловлювався. За що згодом і вибачився. До речі, жодних фактів на підтвердження тієї інформації я потім не отримав. Але бачите — це попробували використати для того, щоби скерувати розслідування в іншу сторону.
— Та ще й і під час виборчої кампанії…
— Так. Але знаєте, я так само, як і ви, буду робити все, щоб ці нелюди були знайдені і покарані. І організатори нападу на Катерину, і ті, хто все це замовляв.
— Боюсь, що це лише слова. Адже що ви можете зробити в цій ситуації?
— Займати принципову позицію. Бути твердим. Тому що не йдеться тільки про Катерину. Йдеться про велику кількість журналістів, активістів у багатьох містах. На них нападають, їх б’ють. Частину інформації ми знаємо, частину – напевно, що ні. Зараз дуже непрості часи.
— Розкажіть детальніше про розмову з головою СБУ. Коли вона відбулась?
— Ні, я бачив керівника СБУ на Раді регіонального розвитку в Києві. Наступного понеділка після оприлюднення цієї плівки я був у Києві і підійшов з ним поспілкуватися.
— І він ось так просто дав вам зрозуміти, що писали вас за погодженням держави?
— Ні, ну ясно, що він мені не говорив про це прямо – але з його слів я зрозумів, про що йдеться. Ми ж у принципі знайомі…
— А у вас не було бажання зателефонувати Генпрокурору і спитати: «Юрію Віталійовичу, це ви надали санкцію на моє прослуховування?»
— Так а він давно вже казав, що мене хоче посадити. ..
— Це різні речі. Історія з записом – то є конкретика. Мені здається, такий дзвінок був би логічним.
— Я думаю, рано чи пізно воно все одно вилізе наверх. Якщо я буду вникати в ці деталі, я не буду робити щось інше, важливіше. А роботи дуже багато.
— Але чому ви звинувачуєте Луценка? Адже розкрутка цієї плівки почалася з Ігоря Мосійчука, депутата начебто опозиційної фракції Радикальної партії; людини, у якої ще з часів його кримінальних справ на ГПУ має бути величезний зуб?
— Якщо ви подивитеся запити Мосійчука у прокуратуру, то чітко побачите: вони працювали дуже синхронно. Це все було чітко сплановано: хто кому і що пише; хто і що оприлюднює.
— А у чому ви побачили цю синхронність? Ну, написав, отримав відповідь…
— Дуже багато депутатів пишуть листи. Ніхто так оперативно відповіді не отримує. Про це я знаю з розмов зі своїми колегами-депутатами «Самопомочі».
— Маєте на увазі, що всі погодження-відповіді були виконані аж занадто швидко?
— Просто феноменально злагоджено. Одна команда!
— А де вас писали? Просто через телефон?
— Ні, я думаю, що підслуховуючі пристрої були вмонтовані в машині. А потім, напевно, забрані. А може вони ще й досі там.
— Ну, ваші спеціалісти ж, я впевнений, ретельно просканували цю автівку?
— А ви знаєте, сьогодні є настільки високої якості підслуховуючі пристрої, що їх деколи і не просто виявляти. Вони можуть активовуватися на певний час. Так що нашу з вами розмову теж, напевно, слухають працівники правоохоронних органів.
— Ну, нехай слухають. Ми нічого загрозливого для безпеки країни не кажемо.
— Я до того, що якщо у вас диктофон зламається, вони можуть допомогти з записом (сміється).
— Після цієї історії по телефону розмовляєте обережніше?
— Знаєте, я завжди достатньо коректний у своїх висловлюваннях.
— Ви кажете «завжди» — але ж бачите, як воно вийшло.
— Я думаю, це емоції. Коли говорять про корупцію, про факти людської гідності, мене це зачіпає, заводить. Я достатньо емоційно висловлююся; я є така людина. Люблю деколи гостро сказати.
— Немає враження, що ці мешканці Херсона навмисно наговорили вам брехні про Гандзюк?
— Ну, це люди мені просто розказували – як живе Херсон, яка проблематика. Це був такий навал інформації. І, власне, це мене збентежило. Я ніколи з Катериною не був знайомий. Мав до неї одне ставлення – а тут мене переконують, що треба по-іншому ставитися. Я хотів зрозуміти: а де є правда? Ну, і слава Богу, що всі ці слова, що були сказані про неї на зустрічі – не підтвердились. І серце моє спокійне.
— Але дехто з мої колег, та й багато хто з блогерів, висловились у тому сенсі, що вам варто було б покаятись за ваші слова.
— Ну, я вибачився перед тими людьми, до яких це може мати стосунок. Я дійсно висловлювався некоректно – хоча то була приватна розмова між двома людьми.
«ВСЕ МОЖНА БУЛО Б ПРИПИНИТИ ЗА ОДИН ДЕНЬ, ЯКБИ Я ПОГОДИВСЯ НА ПРОПОЗИЦІЮ ПЕТРА ОЛЕКСІЙОВИЧА: ЗМІНИТИ ВПЛИВ НА «САМОПОМІЧ». ЯКБИ ВСЕ ЦЕ ВІДБУЛОСЬ, СМІТТЄВА БЛОКАДА ПРИПИНИЛАСЯ Б ДУЖЕ ШВИДКО»
— Ви дещо затягнули з оголошенням своєї участі у виборах Президента. Чому? І в який момент вирішили таки йти на вибори?
— Знаєте, це визрівало давно. Але достатньо неформальна зустріч з молодими людьми була тим трігером, який запустив процес. Тому що для мене сказати «а» — це дуже велика відповідальність. Завжди пам’ятаю, що, де, як і коли говорив. І завжди несу відповідальність за те, що говорю і роблю.
Можливо, якщо б ситуація в країні була іншою, то і мої дії були б іншими.
— Але ж не секрет, що рейтинг-листи від соціологів дають вам позицію далеко не в першому рядку фаворитів. Я мав бесіду з вашим близьким соратником Олегом Березюком – і він називає ці рейтинги «ботоксними», штучно надутими. Нагадав мені історію парламентських виборів 2014-го і тодішніх метаморфоз з рейтингами. Загалом, він вважає, що нинішні рейтинги не відображають реальної ситуації. Ви з ним згодні?
— Соціологія мене цікавить десь із кінця минулого століття. Мені завжди було цікаво розуміти, які настрої є в суспільстві. І ще навіть коли я очолював Інститут розвитку міста у 2000 році, ми часто замовляли і проводили різні опитування громадської думки. І я зрозумів, що завжди є похибка – як мінімум +3%. І завжди є залежність відповідей від самого питання і того, як воно формулюється. Якби ми не мали альтернативних соціологічних опитувань, то ми би ніколи не мали жодної перемоги. І я вам можу відверто сказати стосовно мерських виборів 2006 року, коли я вперше став міським головою. Тому що та соціологія, яка була назовні, кардинально відрізнялася від реальної. І те саме Олег Березюк казав нам у 2014 році. І зараз людей готують до якогось певного сценарію.
Починаючи з січня, ми будем проводити соціологію щодва тижні. І замовляти будемо у компаній, котрим довіряємо. Які нам дають достатньо жорсткі результати – але це дуже важливо: опиратись на реальну картину. Я думаю, що січень багато розставить по своїх місцях.
— Чому саме січень?
— Тому що ми реально побачимо: а хто піде на вибори? Бо це ж таки вчинок – піти, подати документи, зареєструватися. Це не є так просто.
І піде така реальна серйозна боротьба. Я у трішки іншій позиції порівнюючи з претендентами, які сьогодні оголосили про свій намір іти на вибори. Тому що я діючий міський голова. На мої плечах – відповідальність за місто. Це реальна робота кожного дня. А більшість колег, які хочуть балотуватися, є вільними людьми в плані свого часу. Вони можуть з ранку до вечора сидіти, аналізувати, пити каву. Їдуть куди хочуть, не мають жодних зобов’язань.
З іншої сторони, це заставляє мене постійно бути у формі. Тому що я постійно є з людьми. І навіть ті поїздки, які я зробив цього року, викликали дуже цікавий резонанс. Адже останніми роками я рідко їздив по Україні: було дуже багато роботи. А от мої колеги, мери інших міст, постійно приїздять до Львова. І мене звинувачували: «Слухай, ну що ж ти такий несерйозний чоловік? Ми до тебе приїздимо в гості, а ти не хочеш до нас приїхати, поспілкуватися!»
І от я у форматі urban talk об`їздив більше ніж 20 міст. І ці зустрічі, які були з людьми, — вони мене насправді запалили.
— Пане Андрію, це все красиві слова – але те саме кажуть інші кандидати в президенти, з якими я мав розмову. Мовляв, я проїхав Україною – і таку відчув довіру, так мене ця поїздка надихнула…
— Ні, я не про те. Я побачив людей, які спраглі – інформації, нових перетворень…
— Тобто розчарування і апатії, про які часто говорять, ви не відчули?
— Знаєте, на зустрічі у форматі urban talk в основному приходили дуже активні люди. Які просто потребують підтримки. Бо в кожному місті є певне гроно людей – мудрих, освічених – які хочуть успіху своєму місту, своїй країні. Такі люди і приходять. Не пасивні – ті сидять дома, біля телевізора, і чекають на чудо.
— Погоджуючись із тим, що передвиборчих курчат маємо серйозно починати рахувати у січні, хочу все ж таки спитати вас про останню соціологію, яку робили ваші люди. Якими є результати – по Львову і країні в цілому? Не вірю, що таких матеріалів у вас немає.
— Поки що немає (усміхається, – Є.К.). Але можу дати вам слово: якщо буду мати останні результати, першим, хто їх побачить, станете ви.
— Домовилися. Але ж немає сенсу заперечувати, що наразі ваш рейтинг помітно менше, ніж, скажімо, 3 роки тому. Як вважаєте, чи справді серіал «Сміття у Львові», який тривав багато місяців…
— …Понад рік…
— Понад рік – чи справді саме ця історія серйозно вдарила по вашому рейтингу?
— Ну, це була спецоперація, дуже якісно організована і продумана. Ви можете почитати допис колишнього першого заступника керівника СБУ Віктора Трепака, у якому він чітко писав, що це спецоперація, де були задіяні силовики. Тому що коли сьогодні все те аналізуєш, важко собі уявити нормальну європейську країну, де після підпалу полігону його закривають. І мільйонне місто, яке кожного дня продукує 600 тон відходів, лишається один на один з проблемою. А тим часом ідуть чіткі команди депутатам від БПП: в кожному місті ініціювати рішення місцевої ради – не приймати відходи з інших міст. Щоб ви розуміли: Україна має понад 5 тисяч полігонів. І от – через СБУ, поліцію виникали труднощі на всіх полігонах. Взагалі у нас були сотні випадків, коли поліція супроводжувала наші машини з відходами. Одна мигалка спереду, інша – ззаду. Вертали їх назад до Львова – нерозвантажених…
Насправді це все можна було б припинити за один день, якщо б я погодився на пропозицію Петра Олексійовича: змінити вплив на «Самопоміч». Якби все це відбулось, тоді сміттєва блокада припинилася би дуже швидко.
— Тобто така розмова з Президентом була?
— Звичайно.
— Хочеться почути якомога конкретнішу розповідь про цю розмову. Що саме говорив Президент? Що відповідали йому ви?
— Ну, це була пропозиція підписати угоду.
— Яку саме?
— Угоду, згідно з якою «Самопоміч» мала би перейти в інше підпорядкування.
— А як Петро Олексійович сформулював це на практиці?
— (З іронією) Знаєте, він завжди говорить з великою любов’ю до країни. Мовляв, все це – в інтересах держави. І я думаю, що приділю цьому епізоду особливу увагу – але не зараз.
— Чому не зараз?
— Тому що я не хочу робити речі, які можуть нашкодити країні. Адже Петро Олексійович все ж таки – Президент держави. І я би дуже хотів, щоб у ті місяці, поки він ще є Президентом, він щось добре зробив би для країни.
— Це суперечлива теза з вашого боку, пане голово. А уявіть собі, що Президентом стає Юлія Володимирівна. Або Анатолій Степанович. Та будь-хто. А більшість кандидатів, наскільки я можу бачити, не викликають у вас великого захоплення, адже ви їх непогано знаєте. То що – будете мовчати, доки кожний з них обіймає президентську посаду?
— Ви знаєте, взагалі оцінювати Президента можна після того, як у нього закінчується каденція. Тоді ти яскравіше бачиш всі плюси і мінуси.
— Віктора Федоровича Януковича, як ми з вами бачили, народ України «оцінив» задовго до завершення його президентської каденції. І цей епізод у житті країни кличуть «Революцією Гідності». Отже, пропоную цей аргумент вважати невдалим.
— (Трішки роздратовано. – Є.К.) І що в нас сталося? Влада від Януковича плавно перейшла до Порошенка. Фактично була передача влади. Олігархія передала владу від одного до іншого.
— Тим не менш, нація позбулася Президента, який діяв усупереч інтересам країни, ще й насильницьким чином. І ключову роль в цьому зіграли сотні тисяч простих українців. Тих самих активних українці, про яких ви кажете з такою симпатією.
Ще раз: мені здається хибним аргумент, що, мовляв, про Президента можна робити висновки тільки після завершення його каденції.
— У багатьох випадках ви маєте рацію. Але якщо вертатися до сміттєвої блокади, це є унікальна ситуація в історії України: коли місто тримали в заручниках понад рік. На сьогодні, до речі, ми за право вивозити відходи платимо обласній адміністрації один мільйон на день.
Воно ж не закінчилося так просто. Якби тоді Олег Березюк, Оксана Сироїд, Тарас Пастух не пішли і не лягли на граніт перед входом у Адміністрацію Президента; якби глави всіх церков не звернулися з відкритим зверненням до Президента – «Зупиніть сміттєву блокаду Львова!» — я не знаю, чи він зупинив би.
— Я все ж щодо розмови з Порошенком намагаюся вивести вас на максимум конкретики – але ви уникаєте чіткої розповіді. Ну, добре, ви кажете, що Президент запропонував вам підписати певну угоду, згідно з якою «Самопоміч» мала би перейти в інше підпорядкування. А він сформулював, що буде, якщо ви відмовитеся?
— Ну, угода ж не була підписана.
— Непідписання угоди – то вже є результат.
— Так чекайте, я ж знаю, що я роблю.
— Але ви розуміли, до чого це може призвести?
— Звичайно.
— Знаєте, зараз частина читачів спитає вас: а чи не можна було погодитися? Аби місто не потопало у смітті?
— Насправді місто не потопало в смітті. В місті була чистота. Так, були певні проблеми – але львів’яни все розуміли. І якщо б не підтримка львів’ян, я би не витримав. І я завжди у своєму житті буду їм вдячний – і за те, що обрали мене, дали працювати; і за те, що у такий критичний момент вони висловили мені свою підтримку.
— Отже, цитувати Петра Олексійовича ви не бажаєте. Що ж, ваше право. Але ви можете назвати прізвища людей, які виконували цю спецоперацію? І я не маю на увазі виконавців дрібного рівня.
— Ні, ну це все було по лінії Адміністрації Президента.
— Хто конкретно? Ви ж вочевидь знаєте.
— Думаю, в.о. голови обласних адміністрацій відповідали за ці питання.
— Це у регіонах. А хто одразу після Президента? Не Петро ж Олексійович вибудовував тактику і віддавав інструкції?
— Деколи він особисто давав команди.
— Ви про це достеменно знаєте?
— Звичайно. Люди ж потім про це все розказують.
— Ті самі губернатори? У неформальному режимі?
— Звичайно.
— А хто з президентських політтехнологів був у цьому задіяний?
— Я думаю, що вони все продумували, аналізували…
— Хто саме продумував і аналізував?
— А ті, що з ним завжди працюють. Там же команда невелика.
— Ну, хто конкретно? Назвіть прізвища.
— Ви ж їх всіх прекрасно знаєте.
— Я знаю, ви знаєте – але не знає переважна більшість читачів.
— Та ті ж самі люди, з ним же працюють невеликі грона людей.
— Пане Андрію, мене завжди дивувало: от така людина, як ви, опиняється у серйозній біді; йому знищують репутацію – і при всьому цьому ви уникаєте називати прізвища!
— Ну, детально володіє нюансами Гринів. І детально володіє нюансами Ковальчук…
«ЩО Б Я ЗРОБИВ, ЯКБИ СТАВ ВЕРХОВНИМ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧЕМ? Я Б НЕГАЙНО ЗВІЛЬНИВ МУЖЕНКА. ПРОСТО В ТОЙ САМИЙ ДЕНЬ»
— Уявіть собі, що на вас зараз дивиться весь народ України, і у вас є всього 1 хвилина, аби викласти тезами базові речі, з якими ви йдете на президентські вибори.
— Повернути довіру українців до своєї рідної держави. Знищити, наскільки це можливо, корупцію в нашій державі. І зробити технологічну модернізацію нашої країни. Тому що ми відстали від світових лідерів на десятки років. Бачите оцей літачок АН-158-й?
Ми за останні 3,5 роки не випустили в Україні жодного літака! А я вважаю, що держава зараз має замовити мінімум 20 літаків. Щоб було замовлення на 3-4 наступних роки. І щоб ми почали розвивати літакобудування. Тому що це і робочі місця, і наука.
— Технологічна модернізація – то, звичайно, є добре. Але ж я дивлюся на фаворитів виборів – і чую, що головні месиджі в них набагато простіші. Тимошенко обіцяє знизити тарифи, Гриценко – пересаджати корупціонерів і навести лад в країні. Це є речі, які для пересічного виборця ясніші і зрозуміліші за технологічну модернізацію…
— Збудувати країну, в якій хочеться жити – це моя чітка мета, яку я хочу зреалізувати. Але без довіри – нічого не буде. Довіра –це той фундамент, на якому все тримається.
— Ще одна неминуча тема у кандидатській програмі до цих виборів – обіцянка миру для українців. Але у всіх розуміння встановлення миру – різне. Яке воно у Андрія Садового?
— Та ми всі прагнемо миру. Тому що мир – то є розвиток, життя. Але ж ми є реалістами: Росія була і буде нашим сусідом. І ніколи росіяни не будуть кидати вам під ноги пелюстки троянд. Ми повинні бути сильними і страшними для росіян; вони повинні боятись на нас нападати. Ми повинні мати високоточну зброю. І наш солдат повинен бути максимально захищений, мати якісну амуніцію і мати гарантію того, що якась гостра куля не проб’є його бронежилет.
Якщо росіяни будуть знати, що вони за день втратять до тисячі людей живої сили, — не будуть нападати. Але щоб все це було, має бути сильна армія. А для цього треба збільшити фінансування в 2-3 рази. Де це взяти? Звичайно, це має бути зовсім інший рівень ВВП.
А як підняти ВВП? Без виробництва нічого не буде. Треба відновити літакобудування, суднобудування, ракетобудування, машинобудування. Я по кожній галузі готовий з вами пройтися, щоб ви зрозуміли, де ми є. От вам, наприклад, проста цифра по літакобудуванню. Ми в часи Радянського Союзу в кращі місяці випускали 15 літаків. В 1991 році випустили, здається, 51. За останніх 20 років випустили 22 літаки. За останні 2,5 роки – жодного. І ще 2 роки жодного не випустимо…Тому що, по-перше, немає замовлень. По-друге, на сьогоднішній день держава Україна не замовляє жодного літака. А оскільки ми переходим на неросійські комплектуючі, то ніхто тобі не продасть один комплект. Має бути замовлення від Міністерства оборони, Міністерства охорони здоров’я і Міністерства транспорту – щоб ми могли відновити всі аеропорти в обласних містах нашої країни. І здійснювати внутрішні перевезення. Щоб люди були об’єднані. Це, до речі, дасть шалений поштовх і внутрішньому туризму, і створенню великої кількості робочих місць.
— Такий вже і «шалений». Та і у «велику кількість робочих місць» принагідно до внутрішнього туризму – якось не дуже віриться. Не ті зараз в Україні часи.
— А ми це відчули по Львову. Минулого року ми прийняли 2 мільйони 900 тисяч туристів. От давайте порахуємо: один турист перебуває у Львові в середньому два з половиною дні і витрачає в середньому десь 85 доларів за день. Це виходить 616 мільйонів доларів на рік…
Якщо ви помножите на курс долара…скільки він в нас зараз – 28? Так от, получається, що економіка міста тільки від туризму отримує в рік 17 мільярдів гривень!
Це мало чи багато? Знаєте, які гроші можна запустити по Україні? А це ж мільйони робочих місць!
Суднобудування. Ми на сьогоднішній день річками перевозимо 3% вантажів. Для порівняння, у Румунії цей показник – 30%, в США – 40%, в Нідерландах – 47%. Що це означає? Що якщо ми річками не возимо вантажі, ми їх возимо дорогами і залізницею. В результаті дороги псуються набагато скоріше, а залізниця є перевантажена. Якщо залізниця перевантажена, немає можливостей для збільшення кількості швидкісних поїздів. І так виходить, що, наприклад, в Ужгород швидкісний поїзд не їде; літаки в Ужгород також не літають. Взагалі, на внутрішні перевезення в Україні сьогодні працюють лише 10 аеропортів! Але жодний аеропорт не має сполучення з іншим аеропортом без Києва! Всі через Київ. Це страшні речі!
— Помітно, що ви у гарній формі для передвиборчого туру. Так і сиплете цифрами, назвами, підрахунками.
— Розумієте, це все мені дуже цікаво. І я бачу не проблеми, а можливості. От дивіться: це я робив презентацію того, як об’єднати країну, створити робочі місця, покращити бізнес-комунікацію, допомогти містам розвиватися. Що це таке, знаєте? Це 500 аеропортів на 1990 рік в нашій країні. А це – 50 аеропортів, які сьогодні можуть приймати борти. А це – 10 аеропортів, які реально мають внутрішні перевезення. А це – пряма залежність ВВП від авіаперевезень. А ось це – самий цікавий слайд: внутрішні перевезення в Україні і в Німеччині. Відчуваєте різницю?
— Відчуваю. І вашу захопленість. І обсяг знань – також. Але повернемося до теми миру. Якщо вас оберуть Президентом, ви станете Верховним Головнокомандувачем. І всі ці роки ви, напевно, придивлялися до того, як на цій посаді діє Петро Порошенко. Питання: якби ви стали Верховним Головнокомандувачем, що б зробили негайно?
— Я би негайно звільнив Муженка. Просто в той самий день, якщо би приступив.
— Чому?
— Тому що це людина, яка не може працювати на цій посаді. Вона не відповідає своїм якостям на цій посаді. І це була одна з найбільших помилок, коли Порошенко звільнив Михайла Куцина, генерал-лейтенанта, і призначив Муженка, який був заступником. Тому що Куцин вибудував систему оборони таким чином, що він зупинив навалу. А потім Муженко з Порошенком почали займатися тим, де і як прапор український можна скоріше поставити. Зовсім не аналізуючи ситуацію, яка була. Тобто була поставлена задача негайних швидких перемог. А що це нам дало? Дебальцево, Іловайськ, Зеленопілля – це страшні речі. Ніхто, до речі, за це не покараний.
— Більше того, гадаю, що всієї правди ми не знаємо і сьогодні.
— Ні, ну Матіос дуже багато знає. Якщо вони це все не знищать, не спалять, то потім багато людей будуть сидіти в тюрмі. За ті злочини проти держави і проти людей.
— Отже, перше рішення – звільнити Муженка. Що далі?
— Далі треба вчасно приймати законодавчі акти. І саме ті, які потрібно приймати. Була допущена одна дуже велика помилка: коли російські війська ввійшли на територію України, президент, згідно з Конституцією, зобов’язаний оголошувати воєнний стан. Він цього не зробив. Він порушив Конституцію.
— Ви ж зараз говорите про повноформатний воєнний стан, не такий, як зараз. Утискання громадянських свобод в цьому випадку вас би не налякало?
— Яких свобод? У нас би вояк був захищений. У нас солдати в перші місяці, в перші роки війни не мали юридичного права застосовувати зброю. І потім багатьох з них почали притягувати до відповідальності. Пам’ятаєте випадки, які були?
— Так, пам’ятаю.
— Президент в першу чергу має захистити вояка, який дуже часто йде на смерть. Він має бути захищений. А чим сьогодні солдат захищений, коли він вертається з війни? Що йому держава гарантує? Говорить: їдь в село чи їдь в місто, вимагай землю? А що він з тою землею буде робити? Куди її подіне? Ми у Львові ввели правило: кожен, хто вертається з війни, отримує від міста 100 тис.грн живих грошей. Станом на кінець року це вже буде 2 тис.100 українських солдатів. Я думав, що коли вже ми цю програму запровадили у Львові, то це можна буде зробити і на державному рівні. Бо це правильно, правда?
— Видається, що так.
— Всім дати чітку суму — причому це має робити держава. Куди він ті кошти потратить – на лікування, перший внесок на придбання житла, щось інше – це вже його діло. До речі, всі, хто втратили годувальників, всі, хто отримали важкі поранення, і хлопці, які не мали ні тата, ні мами, сироти, — всі у Львові отримали квартири. І у нас ще є резерв квартир. І дай Бог, щоб мені не треба було нікому їх давати. Тому що ця категорія квартири автоматично получає.
Ми збудували окремий будинок у Львові. Відкрили центр допомоги учасникам бойових дій. Тому що солдат повинен бути захищений. Це — основа основ. Повага до нашої армії буде тоді, коли генерали будуть приходити на похорон до солдат, які загинули. У нас того наразі немає. А я ж був на десятках поховань і знаю, про що говорю.
— Ви якось намагаєтеся цього добитися – щоб генерали були присутні, нехай і за інструкцією, на похованнях?
— Ну, у нас є така людина – це генерал Ткачук, командувач гарнізону Львівського. Справжній генерал, який захищає людей. Я маю до нього дуже велику повагу, дуже великий респект. У нас взагалі у Львові з тим все окей, тому що 80-ка стоїть, десантники, дуже сильні керівники. Вчора там, до речі, були святкування до дня десантника. Вітали хлопців. «Вісімдесятка» багато де була на цій війні, 106 загинуло, страшні речі! Повага до солдата – це має бути основа основ. Не зброя, а гідні солдати.
«САДОВИЙ ГОТОВИЙ ПЕРЕЇХАТИ ЗІ ЛЬВОВА ДО КИЄВА, ПРОПРАЦЮВАТИ 10 РОКІВ У КИЄВІ, НАВЕСТИ ПОРЯДОК — І ПОТІМ НА СТАРІСТЬ ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЛЬВОВА»
— Давайте обговоримо склад вашої майбутньої команди. Уявимо собі, що Андрія Садового обрали Президентом України. Кого він призначить міністром закордонних справ?
— Це буде один з діючих дипломатів.
— А можете навести хоча б шорт-лист кандидатів?
— Ви хочете, щоб я зараз озвучив прізвища, які завтра спалять?
— Тобто по персоналіях ви казати не готові?
— Це було би некоректно до людей.
— Але ж по деяких позиціях у вас мають бути люди, з котрими або вже є попередня домовленість, або вони працюють за межами державної служби, і «спалення» їх особливої небезпеки не складає.
— Дивіться, президент повинен на посаду призначати людину, яка найбільш готова в даний час виконувати цю роботу. Люди, які помагають тобі у виборах, — це одна команда. Люди, які потім мають працювати, — мають бути найкращими в державі Україна.
— Згоден.
— Президент не працює для партії. Президент працює для країни. Крапка. Якщо ви мене спитаєте про генерального прокурора, то я колись публічно озвучив свою пропозицію. Коли президент призначав Луценка (до речі, «Самопоміч» тоді категорично виступила проти і за це не голосувала), я запропонував Оксану Сироїд. Не треба було би вносити зміни до законодавства, щоби генеральний прокурор не мав вищої юридичної освіти. І мали би дуже чесного генерального прокурора. І вона би, повірте мені, роботу робила би в 100 разів краще і фаховіше.
— А ви певні того, що умовили б її стати Генеральним прокурором? Це ж така посада, на якій у нашій країні людина свою політичну кар’єру спалює.
— А це так і треба робити, коли ти приходиш до влади. Ти маєш великий рейтинг довіри. Якщо ти хочеш добра для цієї країни, ти повинен спалити свій рейтинг, так? Дати результат. І потім цей результат дає тобі можливість відновити твій рейтинг. Якщо бути чесним.
— Вибачте, але це схоже на красиві слова. Але ж я зараз дивлюсь на добре вдягнену людину, досвідченого політика, який блискуче вміє володіти собою. І знаєте, в вас не помітно якогось фаталізму камікадзе заради суспільного щастя. Я не бачу в вас людину, яка піде навпростець і «спалить» усе, що він так довго напрацьовував у Львові всі ці роки. Чи не так?
— Я ж не можу залізти вам в голову і там розкласти, що ви думаєте. Садовий прийняв рішення: більше в мери не балотуюся. Крапка. Ця сторінка — одна з найважливіших у моєму житті, тому що народитися у Львові і мати довіру громади – це дуже велика честь. Садовий працює для держави. Садовий готовий переїхати зі Львова до Києва, пропрацювати 10 років у Києві, навести порядок — і потім на старість повернутися до Львова.
— Відповідь зрозуміла. Тоді інше неприємне питання. Чи може бути виборець впевнений у тому, що ви справді командний гравець і вмієте знаходити спільну мову з яскравими особистостями з вашої команди? Поясню підтекст цього питання. У мене в нотатнику записані прізвища людей, з якими «Самопоміч» і ви особисто мали розлад у відносинах, і їм довелося залишити команду. Це і нардепи Вікторія Пташник і Ганна Гопко, і свіжа історія з Сергієм Гусовським і частиною депутатів від «Самопомочі» у Київраді. Це, врешті-решт, і чинний губернатор Львівщини Олег Синютка, з яким у вас зараз не найкращі стосунки. Хоча він пропрацював разом з вами…
-…7,5 років.
— Саме так. То чи можна об’єднати цих людей у одну неприємну для вас тенденцію? Чи це все ж таки дуже різні історії?
— Я тих всіх людей запрошував до співпраці, і коли вони працювали, від їхньої роботи. І на сьогоднішній день, наприклад, говорячи про Гопко, я вважаю, що вона є набагато кращою в парламенті, ніж багато інших депутатів, які пройшли по списках інших партій.
— Може, запропонуєте їй повернутися?
— В річку важко ввійти двічі. Ми в «Самопомочі» маємо достатньо тверді правила. І коли мова йде про Конституцію, про такі надзвичайно важливі рішення для держави, — має бути одностайне голосування. Якщо хтось голосує проти, він зразу тим самим підписує собі вердикт. Тому що по таких важливих питаннях дисципліна — перш за все. Це одна річ. Друга річ – це є боротьба з корупцією. Ми нетерпимі до таких речей, навіть до натяків.
— Маєте на увазі розкол у фракції «Самопомочі» в Київраді?
— Маю на увазі одного депутата в Київській міській раді, який вчиняв речі, несумісні зі статусом депутата Київської міської ради. Це пан Марченко. І його діяння не були адекватним чином відредаговані самою фракцією. І тут відбувся конфлікт — хоча ще раз можу вам сказати, що той самий Гусовський — дуже якісний підприємець. Він напевно в Київській міській раді багато добрих речей робив і ще буде робити. І коли нещодавно на нього напали, я йому передзвонив. Я дійсно переживав за його стан здоров’я.
— Це після інциденту з зеленкою?
— Так.
— І що він вам відповів? Розмова відбувалася не на підвищеному тоні?
— Ні. В мене з ним лишилися нормальні людські відносини — як із багатьма іншими людьми. Я з кожним з тих людей можу говорити. Ви ще тут не згадали Мірошника, який написав заяву і склав депутатський мандат тому, що він під час пленарного засідання Верховної Ради сидів у залі і хотів купити путівку на відпочинок. І це, на переконання фракції, було некоректним. Він написав заяву.
Тобто ми такі є, розумієте? Тому що партія — це не є бізнес-товариство. Тому що у нас в Україні партії – це, як правило, бізнес-структури, які належать тому чи іншому олігарху, які працюють на його інтереси. Ми ж вибудовуємо «Самопоміч» як ідеологічну політичну силу. А партії, вони, знаєте, потребують чищення. Як громадські туалети. Час від часу треба їх чистити. Таке життя.
— Гарний афоризм. Пан Синютка?
— Олег? Я його запросив з Франківська, де він програв вибори мера. І він був достатньо ефективним на посаді першого заступника міського голови. А потім Гринів і Петро Олексійович запросили його очолити обласну адміністрацію. Він питався моєї думки, я йому, звичайно, порадив.
— І що саме ви йому порадили?
— Сказав, що це вищий статус будеш мати, більше можливостей працювати. Він туди пішов. Ну, а потім він попав вже в цю команду і ці правила гри, які були запущені Петром Олексійовичем.
— Які саме правила? Можете їх сформулювати?
— Та я думаю, що ви можете про це переговорити і з Петром Олексійовичем і з Олегом.
— Одна справа – обговорити з Петром Олексієвичем і Олегом Синюткою, а інша річ – з вами. Ми ж зараз не брудну білизну з вами мусолимо, а, скоріше, аналізуємо принципові підходи до управління країною…
— Ви знаєте, коли Порошенко почав працювати президентом і в мене було з ним декілька зустрічей, то після зустрічі з ним я їхав у Княжичі до блаженнійшого Любомира Гузара. І просто з ним був, щоб збалансувати ситуацію. Я мав до Гузара не просто повагу. Це унікальна людина — і ми тільки з часом почнемо розуміти велич цієї людини. Тому що коли людина є президент, ти очікуєш від нього величі, любові і поваги, і гідності. І коли президент не володіє всіма тими якостями величі людини, тоді стає трошки сумно.
— Якщо ви так кажете, і до того ж балотуєтесь в президенти – чи це означає вашу впевненість у тому, що ви зможете дати народу України перелічені вами якості величі людини?
— Це самопожертва. Ти повинен себе повністю віддати для цієї країни. Насправді це велика честь – служити своїй країні.
«КУПЛЯТИ ТЕЛЕВІЗІЙНУ РЕКЛАМУ? У НАС НЕМАЄ СТІЛЬКИ ГРОШЕЙ, ЯК У ПОРОШЕНКА ЧИ У ТИМОШЕНКО. ДЛЯ НИХ ЧИ 100 МЛН, ЧИ 200, ЧИ 300 – ЦЕ ЄРУНДА»
— А як щодо ваших конкурентів? Ви досвідчений політики, звикли прораховувати ситуацію на кілька ходів наперед. Тому запропоную вам змоделювати ситуацію на ті випадки, коли Президентом стає хтось інший. Ви ж і з ними спілкувалися, і з їхніми соратниками. Розумієте, як вони мислять, як підходять до прийняття рішень. От що, наприклад, чекати країні від Президента Юлії Тимошенко?
— Знаєте, в принципі, я налаштований працювати президентом України. Навіщо я буду говорити «а каби»? Це некоректно з моєї сторони. Юлія Володимирівна — це є людина, яка давно в українській політиці, більше 20 років. Має великий досвід — але це досвід з минулого. А нам потрібне майбутнє.
— Про Анатолія Степановича Гриценка скажете щось схоже?
— З Анатолієм Степановичем ми домовилися говорити один про одного або добре, або нічого не говорити. Маємо з ним нормальні співвідносини. Я не думаю, що їх вартує псувати.
— А ви погоджуєтеся з Гриценком у його думці, що президентське майбутнє Святослава Вакарчука – не зараз, а попереду?
— Я буду робити все можливе, щоб прийшло. Тому що він потрібен сьогодні для української політики. Якщо він буде більш активним, то в наступній Верховній Раді ми можемо мати дуже сильну потужну коаліцію, яка буде працювати в інтересах країни. Я буду Славика в цьому переконувати.
— А як щодо Володимира Зеленського? Вірите у його президентські шанси?
— По-перше, я жодним чином не чув від нього твердого слова, що він збирається кудись балотуватися. Я чув якісь такі, знаєте, напівжарти. Я взагалі маю повагу до людей, які вміють заробляти гроші своєю головою. Я не знаю жодного факту, щоб він крав якісь гроші чи був пов’язаний у корупційних схемах. Він заробляє гроші собою, важкою працею. Тільки він знає, яким чином він це робить. А я маю повагу до тих людей, які заробляють гроші собою.
— Впадає в очі те, що ні про кого крім Президента України (та й про того – лише деякою мірою) ви до різких оцінок не вдаєтеся. Це тому що з деякими з них вам ще, можливо, доведеться співпрацювати в майбутньому парламенті?
— Ви мене питаєте про тих людей, яких я знаю достатньо давно…
— Зеленського майже всі асоціюють із Ігорем Коломойським і його звичкою розсовувати яйця по різних політичних кошиках. До вас він «під’їжджав» з такою пропозицією?
— Жодного разу. Ніколи.
— Зараз кожний кандидат вважає за потрібне попередити виборця: я не маю жодного відношення до жодного олігарха. А ви, Андрій Садовий, маєте відношення до когось із олігархів?
— Ні. І взагалі, «Самопомоміч» — то є страшна загроза українському олігархату.
— Та ну!
— 100% (усміхається).
— Дивіться, от я виходжу зі свого будинку на київських Позняках – і на дистанції в півкілометра бачу 3 великих бігборда «Наступ. Андрій Садовий». І я уявляю собі, скільки таких бігбордів розкидано по всій країні. І я запитую себе: скільки це все коштує?
— По-перше, Київ – це не вся Україна. Дуже в багатьох областях немає. І взагалі у нас дуже великі проблеми з бігбордами по Києву, Дніпру, Одесі, Вінниці, наприклад. Там на місто є 1-2-3 бігборди.
— Тобто в деяких містах саботаж розміщення ваших бігбордів?
— Я вам озвучую міста, де з тих чи інших причин це неможливо. Може зараз десь ситуація поправиться, десь у когось перекуплять, але зараз ситуація виглядає саме так.
— Це тому що ви запізнилися з розміщенням? Чи проблеми саме з вашими бігбордами?
— Ні, компанії, які займаються розміщенням, чітко сказали: вибачте, але в тих містах ми не маємо можливості. Дали чітко зрозуміти, що там табу.
— Табу, яке наклав хтось інший?
— Да, 100%
— І як плануєте вирішувати цю проблему?
— Соціальні мережі. Максимальна присутність в соціальних мережах – це єдина можливість для нас донести свою думку безпосередньо до людей.
— Але ж ви знаєте, що відсоток присутності виборця в соціальних мережах в Україні – зовсім не той, що, наприклад, у США. Ризикуєте серйозно обмежити свій вплив…
— Ну, а яким чином? Вибачте, купляти телевізійну рекламу? У нас немає стільки грошей, як в Порошенка чи у Тимошенко. Для них чи 100 млн, чи 200, чи 300 – це єрунда. Просто прикуп є міліардний для них, тому вони любі гроші будуть тратити.
— Хто з політтехнологів веде вашу кампанію?
— У нас ніколи не було ніякого технолога.
— А хто придумав цю тему з «Наступом» і т.п.?
— Це ми сидимо в рамках політради, креативимо — і ті ідеї, які знаходять найбільшу підтримку ідуть у роботу.
— 100% готові запевнити мене, що на вас не працюють найняті політтехнологи?
— Дивіться, як я вам можу говорити неправду, якщо ви все рівно узнаєте інформацію? Ми не маємо грошей на політтехнологів. Ми все робимо самі.
«З ОГЛЯДУ НА ТЕ, ЩО СААКАШВІЛІ ОТРИМАВ СТАТУС ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ, ВІН МАЄ ПРАВО ЦЕЙ СТАТУС ПОВЕРНУТИ. І, СТАВШИ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ, Я ЦЕ ЗРОБЛЮ»
— Наразі лідером рейтингової кампанії є Юлія Тимошенко. Ви справді вважаєте технологією її львівську заяву про те, що вона готова співпрацювати з вами, Вакарчуком, Гриценком?
— Це саме чиста політтехнологія, тому що львів’яни обирають Садового мером, тому треба наблизитись до львів’ян. До речі, вони ж тут навіть фракції в міській раді не мають, щоб ви розуміли. Львів’яни люблять Вакарчука — значить, треба за Вакарчука зачепитися. Ну, а відносини Юлії і Гриценка – це вже їхні відносини. Не можу це коментувати. Тому це чітко політтехнологічний крок, який вона зробила.
— Ви підписали меморандум з «Демократичним альянсом». У вас є певні зобов’язання один перед одним?
— Навіть не знаю, як правильно відповісти на ваше запитання. Тому що це була розмова людей, які переживають за державу. «Демократичний Альянс» запропонував підтримати мою кандидатуру на виборах президента — і для мене це велика честь. Тому що це політична сила, яка не має в своєму складі людей 90-х. Тому ми достатньо швидко підписали з ними меморандум і домовилися, що спільно йдемо на президентські і парламентські вибори
— А вам відомо, що це рішення спровокувало серйозну дискусію у самому «Демальянсі»?
— Ну це природна річ: там є різні люди, різні погляди.
— Тому що частина людей розраховувала, що меморандум буде підписано не з вами, а з Анатолієм Гриценком.
— Ну, мені складно коментувати процеси в середині «Демократичного Альянсу».
— З Гриценком у вас є якісь домовленості щодо другого туру президентських виборів?
— У нас є з ним домовленості стосовно парламентської кампанії.
— Якщо можна, трішки детальніше.
— Треба зробити все можливе, щоби в парламенті було якомога більше адекватних людей, щоб був робочий парламент і була проукраїнська демократична більшість. Проукраїнська більшість.
— Проукраїнська більшість? Я дивлюся на рейтинги політиків і партій – і в мене щодо цього виникають величезні сумніви…
Посада президента є ключовою для того, щоб змінити цю реальність. Тому що коли президент призначає генерального прокурора і керівника СБУ і вони починають працювати, то ситуація міняється швидко. Якщо, дай Бог, в Україні почне працювати антикорупційний суд і почнуться перші посадки людей, які вважають себе богами, тоді ситуація кардинально зміниться. Тоді у людей з’явиться довіра до тих, хто є у владі. А сьогодні цієї довіри немає. Тим користуються люди, які сьогодні маніпулюють громадською думкою.
— Багато хто в Україні свого часу покладав такі надії на Михеіла Саакашвілі. Свого часу ви прихильно до нього поставилися, підтримували і до прориву ним кордону, і після. Всі ми пам’ятаємо, яким чином його вичавили з країни – але ж погодьтеся, що Михеіл своїми помилками розбазарив величезний рівень народної довіри. Як вважаєте, яких найбільших помилок припустився Саакашвілі?
— Я думаю, що його використали. І використали не з користю для держави.
— Ви йому особисто казали «Михайле, тебе використовують»?
— Він це відчував. У нас із ним не було, чесно кажучи, дуже багато розмов. Я з ним познайомився, коли він ще працював президентом Грузії. І потім, коли він приїхав в Україну, то був у Львові, і ми мали з ним довшу розмову. Порошенко ж його призначив на посаду голови обласної адміністрації Одеської для того, щоб видавити звідти Палицю. Йому була потрібна сильна фігура, щоби забрати вплив Коломойського з Одеси. І я не знаю, що він пообіцяв Саакашвілі, але я не думаю, що Саакашвілі мав би на цю пропозицію погоджуватися. Тому що, маючи статус президента, ти можеш бути радником у того чи іншого уряду, але входити в країну, яку ти добре не знаєш, — це самовбивче. Чи створювати партію в Україні. Це те саме, що ми з вами завтра будемо створювати партію в Грузії чи в Голландії.
Але, незважаючи ні на що, я вважаю приниженням людської гідності те, що Порошенко забрав у нього громадянство.
— Це зовсім інша історія. Але виходить, що ви також вважаєте, що не можна було до України сліпо застосовувати грузинський досвід?
— Грузія і Україна — це зовсім інші країни. Насправді Саакашвілі, я переконаний, мав велике бажання допомогти Україні. І просто він повірив Порошенку. Знаєте, мені важко бути в тій чи іншій позиції, але я вважаю, що (а) помилкою була пропозиція Саакашвілі очолювати обласну адміністрацію. І (б) помилкою була його згода цю пропозицію прийняти. З огляду, що він отримав статус громадянина України, він має право цей статус повернути. І, ставши Президентом України, я це зроблю. Він має непоганий досвід, і цей досвід можна використовувати для української держави.
«НІКОЛИ В ЖИТТІ ЖОДНОЇ ГРИВНІ НІКОМУ НЕ ПЛАТИВ ЗА ЖОДНІ НОВИНИ. ПРИНЦИПОВО. І НІКОЛИ НЕ ПЛАТИТИМУ. НІКОЛИ. НІКОЛИ»
— У нас вибори й досі робляться через телевізор. Якщо не брати до уваги канал «24», до якого ви маєте безпосереднє відношення…
— …До речі, єдиний канал, де є журналістські розслідування. За які мене, зауважте, не любить ніхто з українського політикуму. На 24-му всі головні розслідувачі подають свої матеріали. Це найбільший об’єм розслідувань! І за це все получаю, щоб ви розуміли (усміхається. – Є.К.)
— Ви з цього тішитесь?
— Не тішуся, мене за це ненавидять.
— І вам часто телефонують і висловлюють претензії?
— Да.
— І що – відчуваєте себе шеф-редактором?
— Ні, я мовчу просто. Або даю телефон генерального директора, щоби з ним зв’язувалися, з ним говорили.
— І вже він віддувається?
— Йому дуже часто вже і не дзвонять (посміхається.– Є.К.).
— Які канали до вас особисто ви зараз вважаєте дружніми, а на яких ви – персона нон-грата?
— Телеканал «Україна» останнім часом завжди є присутній, якщо якісь провокації є біля міської ради. І вони завжди подають ці події під певним кутом. «Інтер» взагалі не цікавиться, що робиться і чи є взагалі Садовий в українській політиці, чи ні. А всі інші канали час від часу щось говорять, десь показують. Хто більше, хто менше. Когось виділяти було б некоректно.
— А можете сказати, скільки для вас коштує з’явитися в новинах або ток-шоу у прайм-тайм?
— Ніколи в житті жодної гривні нікому не платив за жодні новини. Принципово. І ніколи платити не буду. Ніколи. Ніколи.
— Це серйозна заява, пане Андрію. Впевнені в собі, коли її робите?
— В житті не платив. І ніколи не буду платити. Принципово.
— Тоді розкажіть, скільки коштує фінансувати канал «24».
— Це прибутковий бізнес, він дає можливість моїй дружині, яка є співвласником цього бізнесу, мати дохід, зарплату хорошу. Зато наша сім’я достатньо нормально себе почуває і я можу працювати як міський голова. Да, це велика махіна, але вона не є дотаційною. Вона є в мінімальній кількості прибутковою.
— Про що вам сказала дружина, почувши про ваш намір іти в президенти? І як відреагували діти?
— Ну, дружина і діти поставилися достатньо спокійно. Діти сказали, що, в принципі, не зовсім готові переїжджати до Києва. А найбільш цікавою була думка тещі. Вона сказала: ну, нічого, поїдемо, будемо жити в Києві, все нормально (сміється)!
— Розкажіть про ваших дітей. Скільки їм років, де навчаються?
— П’ятеро хлопців. 16, 14, Михайлику фактично 12 і Йосипу 10, найменшому Антонію – 7 буде.
— Старшому скільки?
— 16 років.
— Припускаєте, що через кілька років його можуть відправити на війну з Росією?
— Так. Я сам відслужив в армії 2 роки, я би дуже хотів, щоб ми кардинально змінили сам підхід в армії. Мені подобається ізраїльській приклад, коли вони беруть юнаків і дівчат, незрілих, і після служби в армії вони виходять патріотами.
— Аби не закінчувати це інтерв’ю на гламурному сімейному тлі, спитаю про передвиборчий компромат. Вашу телефонну розмову про Катерину Гандзюк вже виклали. Ще про якісь плани ваших «доброзичливців» вам щось відомо?
— Ні. Але можуть самі абсурдальні речі брати. Будуть щось маніпулювати, придумувати. Знаєте, мені це – «по барабану». Коли багато бруду, він сам відпадає, а коли мало – це корисно для здоров’я.
Євген Кузьменко, «Цензор.НЕТ»
Фото: Роман Балук
Читайте: Анатолий Гриценко: «Сейчас я вижу атаку из штаба Тимошенко. Пока публично не реагирую, но это грязно и подло»
Читайте: Роман Безсмертный: «Порошенко не понимал, как общаться с Путиным. Поэтому возник Медведчук»
Читайте: Виктор Чумак: «Я не собираюсь прекращать войну на Донбассе, я хочу ее выиграть. Войну можно прекратить, только сдавшись»
Источник: https://censor.net.ua/r3099902 РЕЗОНАНСНЫЕ НОВОСТИ