Пам’яті митця, добровольця Івана Джурляка
Хвилина мовчання
29.11.2024 09:00
Укрінформ
Шлях йому завжди був цікавіший за мету
Іван Джурляк народився 18 лютого 1994 року. Про його шкільні роки тренер Орест Бусько згадує так: «Пам'ятаю, як Іван приїжджав до нас на тренування на бойовий гопак. Їздив спеціально до Львова – щоб займатись українським. Разом змагались, перемагали»…
«Я не знаю, як Іван сформувався таким патріотом, може, це така молодь Незалежності, – коментує Укрінформу Софія Каськун, мама друга. – Їх троє товаришів ще школярами на День Незалежності ходили в Жовкві у вишиванках і з прапором, напевно одні. То вже пізніше цей одяг всі почали вдягати».
Розповідає, що Іван на свій випускний хотів піти у вишиванці, але для всіх обрали вбрання – у костюмах і краватках. Тож юнак принципово відмовився від свята. То був час зневіри, час Януковича. «Рік перед тим мій син закінчував школу і на перший, і на останній дзвоники, і на випускний я вишивала йому сорочки, він один був у вишиванці, – згадує пані Софія. – Наступного року Іван спробував повторити, але не отримав зовсім ні від кого підтримки, однак вчинив не як всі – не пішов на випускний».
Троє товаришів у Жовкві, серед яких й Іван, підлітками створили свій клуб історичної реконструкції «Триглав». Тренувалися, виготовляли та ремонтували обладунки, проводили майстер-класи з ковальства у день міста.
Друзі Івана розповідають чимало цікавих історій про спільні заняття і розваги.
«Згадав 2010 рік, як їздили в Карпати, а саме в Гребенів. Дощ, намети мокрі і ми теж. Кава зварена в казанку, борщ на салі зварений, з гітарою цілу ніч біля вогнища. Сосиски спалені на вогні, але все одно смачні. Замучені і мокрі поверталися додому, але все одно щасливі», — пише Олег Кундира.
Максим Плевако згадує Геловін попереднього року:
«Геловін 2009 року. На цьому фото Іванові 15 чи 16. Мені 22. У Жовкві тоді ще ніхто на Геловін нічого не вигадував, окрім, мабуть нашої невеликої групки «неформалів». Світлина неякісна і геть несерйозна. Саме така, якими ми тоді й були. Іван був чудовим другом».
Мирослава Скіра впевнена: «Немає такого другого Івана. Він ніколи не думав тільки про себе. Він міг віддати свій спальник і ходити до ранку, бо іншого не мав; він єдиний з великого товариства міг встати о пів на п’яту ранку і відвести до автобуса».
Для навчання у Львівській національній академії мистецтв хлопець обрав особливу кафедру – художнього металу. Його захоплювала творчість для сильних – він прагнув створювати довершеність, підкорюючи матеріал силою та високими температурами. Випускною магістерською роботою Івана стала об'ємно-просторова композиція «Горгона», яку створював під керівництвом члена Спілки майстрів ковальського мистецтва України, старшого викладача Аскольда Стернюка.
У 2018-му, через два роки після закінчення академії, Іван разом із другом організували компанію «V.S. Forge» зі створення художніх виробів з металу. Для цього власними силами облаштували у Жовкві занедбане приміщення. Поставили там спеціальне обладнання – і не могли нарадуватися сучасною майстернею-кузнею.
Щоправда, великих статків те заняття не приносило, тож Іван їздив на нелегкі заробітки до Польщі: працював вантажником у порту. Бригадирами у хлопця були турки, які не надто дотримувалися вимог законодавства про працю, ще й не заплатили всього заробленого.
«Іван був людиною діла, не дайте хліба з маслом – тільки дайте щось робити і не заважайте, – коментує Укрінформу його друг Володимир Скіра. – Такий сучасний самурай, лицар – хоча їм було б далеко до щирості та безкорисливості Івана Джурляка. Відданий справі, впевнений і впертий. Шлях йому цікавіший за мету, хоча цілі в нього завжди були, швидше – мрії. Зрештою, не надто любив ними ділитись. Ще він дуже любив пригоди, а вони в свою чергу любили його і щедро пригощали історіями для розповідей, які з його харизмою звучали наче західна фантастика з елементами блокбастера в дусі вісімдесятих».
«Іван під час навчання був талановитим студентом і митцем, добрим другом та чуйною людиною. Його хоробрість і героїзм заслуговують похвали і шани, адже він пішов на війну добровольцем та служив у 214-му батальйоні OPFOR», – зазначають у Львівській національній академії мистецтв.
Окремий спеціальний батальйон OPFOR (від англ. opposing force) — це військове формування Збройних Сил України при Міжнародному центрі миротворчості та безпеки у Яворові, яке на навчаннях виконує роль умовного супротивника. У 2016 році його створили за ініціативою військових інструкторів зі США. Після початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну батальйон брав участь у битві за Київ, а з серпня 2022 року – на Донеччині та Харківщині.
Іван добровільно пішов захищати Україну рік тому, восени 2023 року. Після навчання на фронт потрапив у новоріччя і з побратимами був там до середини лютого 2024 року. Отримав поранення, лікувався, хоча в нозі осколки так і залишилися. За звитяги отримав Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест». З квітня – знову вирушив на фронт.
Військовий, окрім основної служби, став ланкою між підрозділами ЗСУ та рідними і знайомими з Жовкви, Львова й інших населених пунктів, які збирали донати і забезпечували українських захисників необхідним. А волонтерити разом із друзями почав відразу після 24 лютого 2022 року.
«Ще в перший місяць повномасштабної війни через майстерню-кузню пройшли тонни металу, – розповідає пані Софія. – Їх на двох горнах і газовій горілці перетворювали на скоби для бліндажів і колючки проти коліс ворожих бойових машин».
Сестра Івана допомагала братові збирати донати на прилад нічного бачення PVS 14 Gen 3 (коштує 4000$). Придбали спільними зусиллями і вартісний Mavic ЗТ.
«У війні з Росією продовжують гинути найкращі. Днями до нас прийшла трагічна звістка з фронту – загинув 30-річний жовківець Іван Джурляк», – повідомив міський голова Олег Вольський 3 червня 2024 року. Захисник не повернувся з бойового завдання 30 травня у Покровську Донецької області.
«Іван жив коротко, але його згадувати будуть багато людей, які знали цього дивовижного хлопця, – добрий і щирий, він не думав ніколи про себе, мав величезне серце. Хтось життя проживе і його не згадають, Іван же стільки залишив хороших спогадів про себе. Болить сильно», – написала у групі «Жовква – моє місто» Софія Каськун.
На сумну звістку відгукнулася декан факультету декоративно-прикладного мистецтва ЛНАМ Галина Кусько: «Пам'ятаю цього студента. Втілення здоров'я, краси, сили. Талановитий художник. Дуже сумно. Низький уклін. Вічна пам'ять Герою».
Прощалися з Іваном Джурляком у Жовкві 4 червня 2024 року. Чин похорону відбувся у церкві Святого Йосафата.
Слава Захиснику!
Фото: Фейсбук-сторінка Іван Джурляк, Жовква – моє місто