Пам’яті лейтенанта Антона Білостоцького (позивний «Ван Дамм»)
Хвилина мовчання
01.12.2024 09:00
Укрінформ
Як медик штурмового полку рятував життя побратимів
Антон Білостоцький народився у Львові, але згодом його родина переїхала у Тернопіль. Закінчив військовий ліцей у Львові, а вищу освіту здобув у Львівській Політехніці.
«Після навчання Антон повернувся у Тернопіль. Тоді саме почалася Революція Гідності. Мій чоловік був активним її учасником. Їздив з друзями в Київ, приходив на акції протесту у Тернополі. Він був національно свідомою людиною, патріотом своєї країни», — розповідає дружина Світлана.
Пара познайомилася у соцмережах. Коли зустрілися, то між ними відразу виникла симпатія.
«Ми щодня зустрічалися: я — після пар, Антон — після роботи. Ми гуляли і багато спілкувалися. Якось відразу ми чудово розуміли одне одного; так було надалі і у шлюбі. Ми знайомі 10 років, з них 8 прожили у шлюбі. Ми ніколи не сварилися, не було жодних недомовок, завжди було розуміння. Це було кохання, про яке пишуть у казках…», — зізнається жінка.
Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, на фронт пішов тато Світлани. Він переконував зятя залишатися вдома і турбуватися про родину.
«Антон спершу погодився, але згодом таки не витримав. Він став на захист нашої держави у лютому 2023 року. Обрав штурмову бригаду «Лють». У них була гарна, ґрунтовна підготовка. Він був призначений інспектором взводу, у червні 2023 року отримав звання лейтенанта поліції», — пригадує жінка.
Світлана зізнається, коли дізналася про рішення коханого, то дуже хвилювалася, плакала. Розуміла, наскільки це небезпечно.
«Але я усвідомлювала, яка він людина, які в нього цінності, що він не може вчинити по-іншому. Я поважала його думку і підтримувала у всьому», — каже вона.
За словами жінки, не маючи медичної освіти, військовий пройшов курси бойового медика і рятував життя побратимів на бойових позиціях.
«Антон надзвичайно відповідальний та скрупульозний до деталей. Хоч за яку справу він брався, максимально детально та досконало її вивчав. Вже під час перших виїздів на позиції він врятував багато життів, намагався зберегти їм кінцівки, зупиняв кровотечі. Часто хлопці зустрічали його на вулиці у Краматорську, впізнавали і дякували. Одного разу, під час кількаденного бою, він отримав контузію та отруєння токсичними речовинами із снарядів, якими їх обстрілювали росіяни. Попри свій стан, він допомагав побратимам. 8 січня його нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного «За збережене життя. Антон не очікував такої відзнаки. Але я переконана, що вона заслужена і дуже пишалася коханим», — розповіла Світлана.
У Антона був позивний «Ван Дамм». Так його назвали побратими через те, що де б він не був, постійно займався спортом.
«Навіть після полігону, після навчань чи тренувань. Хлопці вже падали з ніг, йшли спати чи відпочивали, їли. А він ще міг пробігти 5-10 км, робити вправи. Він був фізично витривалий і чудово тримався у складних умовах», — розповідає дружина.
З листопада 2023 року тернополянин воював на найгарячіших напрямках Донеччини та Луганщини. Його життя обірвалося 29 червня 2024 року у бою поблизу міста Торецьк на Донеччині. Лейтенант загинув у бою через отримані кульові та осколкові поранення.
«Мій чоловік був надзвичайним оптимістом, всіх підтримував, ніколи не впадав у відчай та не здавався. Під час його останнього виходу на позиції, коли його, пораненого, несли хлопці, щоб евакуювати, він просив їх зупинитися, щоб вони трохи відпочили, казав, що з ним все буде добре», — пригадує Світлана.
Вона зізнається, що напередодні загибелі чоловіка їй наснився страшний сон.
«Це був незапланований бойовий вихід. Була не його черга, Антона попросили вийти 23 червня. А вже 25 червня у нас була річниця весілля – 8 років. Мені приснився сон, що він телефонує і каже, що не повернеться з цього виходу. Я почала дзвонити побратимам, питала, що відбувається, коли їх виведуть. Але дні минали і він не виходив на зв’язок. І мені ставало дедалі тривожніше. 29 червня мені зателефонували, що чоловік поранений. Я готувалася їхати до нього в госпіталь. Згодом отримала страшну звістку», — розповідає жінка.
Антон і Світлана мріяли про власне житло, дітей та нові подорожі.
«Ми з чоловіком багато подорожували і Україною, і за кордоном, любили активний відпочинок. Дуже хотіли поїхати в Німеччину, адже там я у минулому була без нього, побачити інші куточки планети. Мріяли придбати своє житло, адже жили в орендованій квартирі, народити діток. Ми цінували кожну мить, коли були разом. І коли нас розділяла відстань, писали одне одному про свої почуття, особливо коли Антон йшов на черговий бойовий вихід і з ним могло не бути зв’язку кілька днів, а то й тиждень і більше. Я бережу наші переписки. В одному з останніх повідомлень я йому написала: «Наше кохання подолає всі перешкоди». Він відповів: «Я у це вірю. Це моя найбільша мотивація». Ми були всім одне для одного і вірили, що наше кохання зможе здолати все, але його обірвала ця страшна війна…», — ділиться Світлана.
Антон Білостоцький посмертно отримав звання «Почесний громадянин Тернополя». Він похований на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища. На сайті Президента України зареєстрували петицію про надання звання Героя України лейтенанту Антону Білостоцькому.
У загиблого залишилася дружина, мама та брат.
Світла пам’ять і честь Герою!
Фото з родинного архіву