Як сьогодні лікують важких хворих на ковід; що знають лікарі про цей вірус; чи зможуть, на думку, медиків, що працюють у стаціонарах, українські лікарні приймати велику кількість пацієнтів і які наслідки можуть мати люди, що вже перехворіли на коронавірус, "Цензор" з’ясував у працівників інфекційних лікарень Ужгорода і Миколаєва.
Віра Воробець. Лікар-інфекціоніст. Асистент кафедри мікробіології вірусології та епідеміології з курсом інфекційних хвороб Ужгородського національного медичного університету при комунальному некомерційному підприємстві «ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ІНФЕКЦІЙНА ЛІКАРНЯ» ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
Навряд ось ця хвиля пневмонії зараз мине і більше не буде ніяких наслідків.
Коли все почалося, було і цікаво, і незрозуміло водночас. Всі боялися, щоб у нас не настало такого, як було в Італії. Мені було страшно, що доведеться сортувати людей, тобто допомогу навіть при таких навантаженнях надавали б усім, але кисневої підтримки на всіх не вистачило б. На самому початку у нас не було апаратів для додаткового надходження кисню — інші лікарні давали свої.
Щодо людей — усі кинулися ритися в інтернеті, чим це лікується, ніби там є доказова база щодо лікування, вичитували щось неперевірене щодо певних препаратів і шукали це по аптеках. Потім почалася паніка щодо апаратів ШВЛ — таке було враження, якщо запастися апаратами — значить, ми перемогли вірус.
Щодо нашої лікарні — паніки не було. Мабуть, тому що ми завжди дуже суворо дотримувалися санепідрежиму, і як інфекціоністи до ковіду морально готувалися з Нового року. Обговорювали цю тему на зібраннях. Хоча дуже важкі пацієнти з полісегментарними пневмоніями почали поступати ще в кінці зими — напочатку весни, найбільше навантаження у нас було у квітні-травні. Почали робити експрес і ПЛР-тести і відправляти все на Ужгород. Ми були першою лікарнею в області, яка прийняла оцю всю хвилю, тобто там, де в районі не справилися з важким станом, відправляли до нас. Тим більше тоді опорною була лише наша лікарня. Інші чотири відкрили пізніше – зараз навантаження розподілилося на всіх.
Щодо захисних костюмів – щороку ми складали іспити на вдягання, роздягання протичумного костюму. Тобто техніку відпрацювали давно. На початку у нас їх було щось близько 130. Але ми не мали потрібної кількості респіраторів – і тут треба подякувати волонтерам. Вони допомагали чимало.
Окрім всього, нам щодва-три дні кидали нові рекомендації стосовно ведення пацієнтів – це дуже багато нової інформації, вебінарів. Тобто після роботи вдома треба було щодня вивчати матеріал, який нам присилали. Рекомендації є і зараз, але наказ чітких дій постійно міняється. Проте на відміну від весни, зараз ми вже знаємо, яких пацієнтів ми маємо госпіталізувати, а які можуть лікуватися вдома. Коли потрібно виписувати людину, і який її маршрут має бути надалі.
Однак попри те, що ми більш-менш відпрацювали алгоритм дій, чим далі, тим більше я боюся цього вірусу. Наприклад, про таку нозологію, як грип, ми знаємо набагато більше, тобто готуємося до сезону, проводимо освітньо-профілактичну роботу між пацієнтами, рекомендуємо вакцинування. А от щодо ковіду ми не можемо сказати ані про його сезонність, ані про циклічність. Про якусь специфічну профілактику мови теж немає і, в принципі, не може бути декілька років. Бо винайти вакцину і запустити її в ринок – процес тривалий.
Коли ми говоримо про ковід зі своїми колегами, розуміємо, що навряд буде так, що ось ця хвиля пневмонії зараз мине і більше не буде ніяких наслідків. Я спілкувалася з патологоанатомом, який проводить розтин так званих ковідних пацієнтів, і він розповів, що ми лікуємо його симптоматично а не патогенетично (Патогенез — механізми виникнення і розвитку хвороби і окремих її проявів на різних рівнях організму). І головне — під час розтину видно ураження усіх органів. Тобто у пацієнтів, які вже перехворіли, неабиякі ускладнення можуть проявитися через деякий час — місяці чи роки. Якщо це, наприклад, ураження нирок – підуть незворотні зміни в нирках. І подалі це може загрожувати людині потребою у гемодіалізі. ( Гемодіаліз — один з методів позаниркового очищення крові)
А коли патологоанатом розрізав міокард, якби не знав, що це ковідний пацієнт, сказав би, що це перший день ішемічного інфаркту. Ковід призводить до тромбування дрібних судин, при чому скрізь: у печінці, нирках, кишечнику і так далі. Зараз ми робимо обов’язкову профілактику тромбоутворення. Ще можуть утворюватися у легенях маленькі абсцеси (Абсцес — наповнена гноєм порожнина в м’яких тканинах тіла, що відокремлюється більш-менш розвиненою капсулою.). Якщо пацієнт пролікований у гострий період – ми йому допомогли, зняли інтоксикацію, то у більшості все одно виникає фіброз тканини (Фіброз — ущільнення сполучної тканини з появою рубцевих змін у різних органах, що виникає, як правило, в результаті хронічного запалення). А це в подальшому теж призводить до інвалідності. Коли легенева тканина замінюється на фіброзну — легені вже не будуть працювати на повну. І у випадку, якщо буде приєднуватися додаткова вірусна інфекція, той же грип, а до неї ще бактеріальна — це буде значно ускладнювати перебіг хвороби.
Щодо амбулаторних пацієнтів, у мене небагато практики, бо ми працюємо з людьми на стаціонарі. Але якщо людина легко перенесла ковід, це не означає, що вона не матиме якихось ускладнень. Все залежить від того, як зреагував імунітет на цю атаку. Але патологічні зміни теж цілком можливі в будь-яких органах.
Я ПЕВНА, ЩО ЗАРАЗ МИ ПЕРЕЖИВАЄМО НЕ НАЙСКЛАДНІШИЙ ПЕРІОД З КОВІДОМ. СКЛАДНОСТІ ЩЕ ПОПЕРЕДУ
Усім нашим пацієнтам, що виписались, залежно від того, як проходитиме амбулаторне лікування, через 3-6 місяців ми пропонуємо зробити контрольну комп’ютерну томографію (КТ) легень. Оскільки ще не минуло 6 місяців з моменту перших випадків ковіду у нас, немає і пацієнтів, які б це зробили — і я могла порівняти, є наслідки чи ні. Але є ті, хто лікувалися у нас у квітні, робили КТ через два місяці — було видно, що у них ще залишалися зміни в легенях.
Щодо віку, у нашому стаціонарі в основному лежали люди старші, як правило з якоюсь супутньою патологією. Молоді пацієнти в районі 30 років – одиничні випадки, такі здебільшого перебували на амбулаторному лікуванні. Цукровий діабет, гіпертонія, проблеми з серцем, взагалі кардіологічні хвороби – люди з цими проблемами у зоні ризику.
У нашій лікарні летальність була найнижчою в області. Але у чому підступність цього захворювання — пацієнт може бути уже стабільними, але в один «прекрасний» момент у нього відбувається різке погіршення стану. Тобто перебіг хвороби дуже непередбачуваний.
Я думаю, що зараз ми набуваємо неабиякий досвід, і коли все більш-менш уляжеться, українським лікарям буде про що розповісти світу про ковід. У мене знайомий працює лікарем за кордоном. Він мені завжди каже, що ви молодці, бо на такому рівні медицини, як ваш, ви дуже добре справляєтесь. Проте я певна, що зараз ми переживаємо не найскладніший період з ковідом. Складнощі ще попереду. Але окрім лікарів мають боротися з цим вірусом і люди. Дуже важливі профілактичні засоби, інакше це дійсно може загрожувати другою Італією. Але, на жаль, суспільство не завжди розуміє, що значить носити маски. На вулиці вони не потрібні, а от в приміщенні – обов’язково. І міняти їх потрібно щодві години, проте не всі мають можливість закупляти стільки масок.
Цікаво, що є і медики, які нехтують правилами і кажуть, нащо той захист. У мене були пацієнти лікарі, які нерідко казали, що до того моменту, як я захворів і потрапив до вас, сумнівався у наявності цього вірусу.
Щодо карантину, як на мене, він має або бути, або ні. Моменти про послаблення — не певна, що це правильно. Але якщо зараз сказати, що потрібно дотримуватися жорсткого карантину – багато хто мені заперечить. Тому що люди залишаються без роботи, без доходів – і це чимала проблема для суспільства.
Ігор Гаврилишин. Лікар інтенсивної терапії. Комунальне некомерційне підприємство «МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ» МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
Найбільша проблема ковіду — велика кількість хворих із критичною гіпоксією. І це основна причина смерті.
Досі немає прямих препаратів які знищують ковід – і це суттєва проблема. Цей вірус небезпечний тим, що у великого відсотка людей вражаються життєво важливі органи першої лінії. Наприклад, легені. Окрім дихальної функції легені виконують і недихальні – це єдиний орган, який вміщує в собі весь серцевий викид крові. Це дуже важливий кров’яний фільтр. У випадку ковіду – 20% від числа захворілих мають настільки серйозне ураження легень, що вони потребують кисневої підтримки.
І з цих 20 – 5% потребують спеціальних методів доставки кисню через хворі легені. Тобто з тисячі людей – двомстам треба давати кисень з різною швидкістю. Від найпростіших варіантів – 10-15 літрів на хвилину кисневим концентратором до більш потужних низькопоточних — це до 20 літрів за хвилину і високопоточних — 20-60 літрів на хвилину. Це чимало, враховуючи, що здоровій людині потрібно для дихання 1,2 -1,6 літра. Але коли ці методи не допомагають, проводиться інтубація трахеї: включаються апарати, міняється конфігурація дихання – це дуже складно. Люди, яким потрібна штучна вентиляція, мають перебувати по 16-18 годин на добу обличчям донизу. Так створено природою, що передні долі легень уражуються менше, ніж нижні і задні – і якщо забезпечити приток крові до передніх відділів, тоді легше наситити киснем. Сучасні апарати допомагають створити таке співвідношення вдиху і видиху, що навіть через хвору легеню цей кисень проникає. Оця процедура подачі кисню через уражені легені — вершина інтенсивної терапії.
Вірус у молодих людей з пластичними судинами протікає легше, ніж у людей з віковими дегенеративними хворобами. У жінок після 55 років починається вікова інволюція імунітету (Інволюція — згасання життєвих процесів у старіючому організмі). У чоловіків після 60. Тобто організм поступово втрачає здатність захищатися. Судини втрачають пластичність – і на фоні вірусу і супутніх захворювань йде нестача кисню, а він потрібен для функціонування кожної клітини тіла. Якщо кисню недостатньо, запускаються свої патологічні механізми. Пошкоджуються недихальні функції легень — синтез гепарину (Гепарин наявний у багатьох тканинах, зокрема, в печінці та легенях. Перешкоджає зсіданню крові), кров стає більш в’язкою, більше утворюється тромбів. У ковідних людей міняється система крові. Вона, можна сказати, «закипає». Плюс інтоксикація, зневоднення – і оце в купі призводить до дуже тяжких станів.
Супутні болячки утворюють разом з вірусом такий симбіоз ушкоджуючих факторів, що зняти їх дуже важко. У багатьох важких хворих немає живого місця в легенях. Тим не менше, частина виживає, у нас теж є успішні випадки. На жаль, не стільки, як хотілося б.
Найбільша проблема ковіду — велика кількість людей з критичною гіпоксією — і це основна причина смерті. А смерть від гіпоксії – дуже страшна. В принципі, люди вмирають при тямі. Свідомість відключається на останніх годинах. А до того вони все розуміють. Хочуть жити, дивляться на тебе, тягнуть руку, жмуть твою, кивають, що готові все робити, аби вижити. Людина хоче жити, а органу, який забезпечує це життя – немає.
Основне завдання медиків — цю гіпоксію усунути. Відновити гепаринову функцію легень, дати достатню регідратацію — це три кити, на яких стоїть лікування ковідних пацієнтів. Ну а далі йде застосування протизапальних препаратів.
НЕСТАЧА МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ В УКРАЇНІ — ЦЕ БІДА. ЯКЩО БУДЕ ДУЖЕ ВЕЛИКА КІЛЬКІСТЬ ПАЦІЄНТІВ, НЕЯСНО, ХТО ЇХ ОБСЛУГОВУВАТИМЕ
Коли в березні наша область готувалася до ковідних пацієнтів – і мене долучали до цієї роботи, я спитав керівництва Управління охорони здоров’я Миколаївської ОДА , на яку кількість хворих ми розраховуємо. Орієнтувалися на 1200 упродовж місяця. Тобто 180 людям упродовж 2-3 тижнів щохвилини треба буде давати високопоточний кисень – це колосальні об’єми. Таке можна було побачити на відео з італійських лікарень, але в України не було такої кількості кисню. Теоретично в нашій лікарні на той момент я міг підключити до апаратів подачі кисню лише 12 людей.
Зараз у нас госпіталізовано 33 людини, приблизно 19 отримують кисень різними шляхами в різних відділеннях. В нашому – 6 важких. Ну а інші з цих 33 – середньої важкості. Оснастили лікарню завдяки Олексію Вадатурському (Генеральний директор сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН»). Побудували нове кисневе відділення, поставили кріоциліндри і 86 євровиходів, по яких я можу подавати високопоточний кисень 86 пацієнтам.
Окрім нашої у Миколаєві вже готові декілька лікарень і готуються ще. Тому маємо справлятися з масштабами, якщо вони стануть більші. Думаю, чоловік 600 важких місто госпіталізувати може, але не більше. Проте наскільки якісна буде ця госпіталізація – залежатиме від кількості медичного персоналу. Коли я думаю, наприклад, про тисячу пацієнтів одразу — це страшно.
Нестача медперсоналу в Україні — це біда. Якщо буде дуже велика кількість пацієнтів, неясно, хто обслуговуватиме. Є таке європейське товариство інтенсивної медицини ESICM (the European Society ofIntensive Care Medicine) . До їхніх вимог приєдналося 49 країни — і у 2011 році вони розробили «Рекомендації щодо основних вимог до відділень ІТ: структурні й організаційні аспекти» — вимоги до дизайну, інфраструктури, інженерно-технічного забезпечення, діяльності та кадрового забезпечення служби ІТ.
В Італії було відділення, де змогли розмістити 86 пацієнтів – колосальна площа. Я не думаю, що в Україні є хоч одне відділення інтенсивної терапії, яке відповідає нормам ESICM. Ще там є норматив: кількість середнього медичного персоналу, який потрібний для цілодобового догляду за одним хворим з різними видами уражень. У людини є три життєво-важливі функції: центральна нервова система, система кровообігу і система дихання. За нормами ESICM, якщо уражена одна з таких функцій, на пацієнта потрібна одна медсестра, якщо дві функції – дві медсестри. І одна медсестра може доглядати за двома людьми без ураження життєво-важливих функцій, тобто, коли ушкоджено другорядні органи. Усі країни, що входять у це товариство, свої відділення комплектують за таким принципом. У нас принцип один – одна медсестра на 6 ліжок. Один сестринський пост. У великих відділеннях, якщо 12 — 24 людей, – трохи більше. Тому, попри апаратуру, людей так швидко в штат не набереш, плюс їм треба платити зарплату.
Зараз все більше випадків захворювання. І думаю, що в Миколаєві буде ще одна хвиля найближчим часом, бо тут народ якось геть розслабився. В соцмережах підтримується муйня про всесвітню змову і відмивання грошей. Але вірус таки є – і це повільний вбивця. Щастя людей у тому, що 40% хворих не мають ніяких симптомів хвороби. Вони заразні, але тіло нічого не відчуває. Ще 40 відсотків хворіють у легкій формі і дізнаються про те, що це саме ковід, випадково. А 20% важкі. І їх буде ще більше.
Є частина хворих з певними психічними особливостями — вони поступають до нас і кажуть, що у нас немає того ковіда, нащо ви нас сюди запхали. Такі люди певний час не відчувають кисневого голодування. Але коли їм виміряють відсоток насичення гемоглобіну киснем, це так звана сатурація, у них 70-72 відсотки — це важка гіпоксія. При цьому вони кажуть, що їм ок. За останнім наказом показник важкого перебігу ковіду – це 94%. Нормальний — 96-99%. Тому оця тактика: сидіть вдома, почнете задихатися – дзвоніть, абсолютно неправильна. Усім, у кого 94-95 ми вже починаємо давати низькопоточний кисень. Бо гіпоксія робить руйнівну дію, а уповільнення розвитку симптомів триває десь 15 діб. Тобто людина поступила, її лікуєш, а стан все одно погіршується аж до 14-15 дня. Тому було б правильно людей з навіть мінімальними проявами гіпоксії відправляти одразу на кисневу терапію.
НА ЖАЛЬ, В УКРАЇНІ ДІЄ ОДНЕ ПРАВИЛО, ТИПУ «А У МЕНЕ НІХТО НЕ ПОМЕР, ЗНАЧИТЬ, НЕ ТАКИЙ СТРАШНИЙ ТОЙ КОВІД».
Ті люди, яких госпіталізують, – це «надводна частина айсберга«. Інфікованих більше разів у 5 точно. І вони внесли свою лепту в цей епідемічний процес і продовжують вносити. Очевидно, що з цим вірусом проконтактують усі. Але контактувати можна по-різному. Кожен вірус має якусь мінімальну інвазивну (Інвазія — проникнення паразитів в організм господаря) дозу, після чого він долає місцеві захисні бар’єри. Може бути щільний контакт — і персона вас наділить десятками тисяч мінімальних інвазивних доз. А може зайти і мільярд. І оці всі заходи соціальної дистанції, особистого захисту дуже потрібні. Зрозуміло, що навіть маска не захищає, але вона зменшує кількісно вірус, що проникне у ваш організм. Тому нам усім треба бути цивілізованими людьми і намагатися контролювати ситуацію.
Але дивлячись, як люди носять маски і взагалі, як дотримуються умов захисту, враження, що народ хоче бавитися з цією заразою в так би мовити «російську рулетку», з оцим патроном у барабані: вистрелить не вистрелить. Це при тому, що медицина з усіх сил намагається допомогти порятувати життя. Просто люди не уявляють собі, наскільки це тяжко. А ще зараз спека: 33-36 градусів. Хворим окрім того, що дуже погано, ще й жарко. А персоналу, який працює у цих герметичних костюмах? У приміщенні – 28 градусів. А коли ти в костюмі – враження, що ти в сауні. Плюс зверху на персонал іде безперервний потік обробок антисептиками, як наслідок – дерматити, обпалені рогівки очей.
Ковід – це «повільна чума», тобто процес тривалий, коли людина хворіє роками. Але на чуму є етіологічне лікування, є антибіотик який її убиває , а тут – немає. Мені вже під 60 років, скажу відверто, коли це ще тільки починалося в Китаї, я казав, що як буде поступати перший хворий з ковідом до нас, я втечу через паркан — і тільки б ви мене і бачили. Поки зі мною все добре, проте на ковід захворіла моя донька. Зараз вже одужує. Але страх у медиків присутній, як у будь-кого іншого. Я можу говорити по нашому колективу – частина звільнилася: це медсестри, санітарки, а лікарі в основному лишилися. В нашій лікарні багатьох тримає те, що у нас головний лікар перша почала активно заходити в так звані брудні зони і вести хворих. І другий важливий момент – це ковідні зарплати. Зараз, як бачу, їх припиняють платити. Раніше у нас була субвенція з обласного бюджету, а на цей місяць сказали, що дали половину. Персонал буде розбігатися.
Було б добре, якби була якась суспільна відповідальність. І щоб кожна людина враховувала суспільні здорові інтереси, була соціальною. Але зараз я не знаю, що нас об’єднує в цій державі, тільки, мабуть, Господь Бог. На жаль, в Україні діє одне правило, типу «а у мене ніхто не помер, значить, не такий страшний той ковід».
Віка Ясинська, Цензор. НЕТ
Источник: https://censor.net.ua/r3212910 РЕЗОНАНСНЫЕ НОВОСТИ